Міністерство освіти і науки України Національний університет „Львівська політехніка”
ЗВІТ ДО ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ № 1 З КУРСУ: ” ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ ” НА ТЕМУ: ״ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕМПЕРАМЕНТУ″ Львів – 2008 Мета роботи: ознайомитися з основними теоретичними положеннями про природу темпераменту, його властивостями, типами і методикою дослідження. Вступ Знання особливостей прояву різних темпераментів важливо для правильного життєвого та професійного самовизначення людини., а саме при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів та управлінні ними, створенні команди однодумців, підборі подружніх пар із врахуванням закономірностей психологічної сумісності, розуміння проблем і конфліктів у колективі та сім’ї. Історія темпераменту та його концепцій Спостереження вказують на те, що всі люди різняться не тільки зовнішністю, але й манерою поведінки, рухами. Одні – дуже чутливі до радісних і прикрих подій, інші – холоднокровні; одних відрізняють виразні жести і міміка, а інших – стриманість рухів і спокійний вираз обличчя. Ця різниця в поведінці передусім пояснюється темпераментом, який виражається не тільки в жестах, міміці, ході, а і будь-якій діяльності. Проблема темпераменту бентежить людство вже більше як 25 століть. Ідея і вчення про темперамент беруть свої витоки у роботах давньогрецького лікаря Гіппократа (Hippocrates, 460–370 до н.е.), який стверджував, що люди мають відмінності у співвідношенні чотирьох основних елементів, або «соків» життя, з яких ніби складається тіло людини (кров, слиз, жовта та чорна жовч). Відповідно до його вчення, тип темпераменту залежав від переваги в організмі тієї чи іншої рідини, і визначав, на його думку, перебіг фізичних та душевних хвороб (гуморальна концепція темпераменту). Ним було виділено чотири темпераменти, назви яких по сьогоднішній день знаходяться у широкому як науковому так і побутовому використанні: сангвінік (від лат. sanguis – кров); флегматик (від гр. phlegma – слиз) холерик (від гр. chole – жовч); меланхолік (від гр. melan chole – чорна жовч). Виходячи з цієї теорії, наступний після Гіппократа геній стародавньої медицини, давньоримський лікар Клавдій Гален (Claudius Galenus, 130–200 н.е.) встановив залежність між цими типами темпераменту і характерними для них способами поведінки, тобто створив першу типологію темпераментів, яку виклав у відомому трактаті «De temperamentum». Німецький філософ Імануїл Кант (Immanuel Kant, 1724–1804) говорив, що з фізіологічної точки зору під темпераментом потрібно розуміти тілесну конституцію (слабку або міцну будову) і комплекцію, обумовлену, головним чином, якістю, складом і рухом крові. З психологічного боку якості, що характеризують властивості крові, можуть бути застосовані до душевних явищ лише за аналогією, яка є між грою відчувань і бажань та тілесними рухами (в яких кров відіграє головну роль). Темпераменти, за Кантом, поділяються на темпераменти почуття і активності. Збудливість почуття і активності у свою чергу залежить від підвищеної або зниженої збудливості життєвих сил (intensio та remissio). Звідси утворюються чотири темпераменти. До темпераментів почуття Кант відніс сангвініка та його протилежність – меланхоліка; до темпераментів активності – холерика та його протилежність – флегматика. Основним положенням конституціональної концепції темпераменту німецького психіатра і психолога Ернста Кречмера (Ernst Kretschmer, 1888–1964), стало його переконання, що люди з певним типом статури мають певні психічні особливості. У зв’язку з цим ним було розроблено типологію статури, що включає астенічний, пікнічний і атлетичний типи. Зовнішній вигляд названих типів статури характеризується наступними даними: астенік – людина, у якої яскраво виражені: високий зріст, загальна худорлявість, вузькі плечі, плоска і вузька грудна клітка, довгі нижні кінцівки, витягнуте обличчя, довгий і тонкий ніс. Астенічні жінки нагадують астеніків-чоловіків, але вони не тільки худорляві, але і малі на зріст. Впадає в очі їх передчасне старі...